Що кожен з нас залишить по собі?
Свої будинки, а може лиш ключі?
Синів, дерева, депозит у банку,
А може лиш сніданок зранку?
Кому будуть потрібні наші Інстаграми
І фото в стилі “королеви драми”?
Кому будуть в нагоді коменти з фейсбука?
І наші плейлисти, що не варті і звука.
Усе прочитане, прожите і пройдене нами
Не зможе ніхто прикласти до рани.
Живем чи імітуєм, ось питання,
Для чого прокидаємось усі ми зрання?
Щурячі перегони. Кому жирніший сир?
Ми будемо боротись! Навіщо нам той мир?
Набити шлунки, сьогодні й побільше,
Заснути і знову бігти скоріше.
Не зважати ні на кого, гризти до кінця,
Сказати комусь дурного слівця.
Потішитись знову, який я крутий,
Всіх обманув, а ти собі стій.
Подивись на мене, сир у мене найбільший.
Я обманом його дістав. Ні, я не грішний!
До церкви ходжу, гріха я не маю,
Лиш іноді з життям людським трішечки граю.
Але ні, я не винний, то все винен сир,
А он у сусіда, ще більше квартир.
І чим заробляє, не скаже ніколи,
Обманює всіх ще напевно зі школи.
А той, що мовчить, точно слабак,
Їсть лиш хліб, годує собак.
За сиром не біжить, поважно гуляє,
Та що він взагалі в житті цьому знає.
Бідний без сиру, хоч сміється щодня.
Може просто щасливий? Та ні, якась дурня.
Я найщасливіший, я виграв в боротьбі,
Найбільший шмат дістанеться мені.
Так кожен із нас біжить без зупину,
Жадібності, трендам ми несем данину.
Накопичуємо непотрібне і так робимо щодня
Та складаєм букви у дурні слова.
Що кожен з нас залишить по собі?
На що ми витрачаємо роки молоді?
Але навіщо думати про такі дурниці,
Піду за сиром, краще до крамниці.
Іра Любінець
