Я без тебе пройшла свої пекла. Тобі й не боліло.
До цих опіків я прикладала твій лід. Не пекло.
Свої крила бинтами кріпила до тіла. Хотіла
По землі іти поруч з тобою. Тобі ж – все одно…
Свої шрами і рани зцілила без тебе. Зуміла.
Хоча крила тепер від бинтів не ростуть. Ну, то й що?
На землі вони зайві. Дуже швидко я це зрозуміла…
В порівнянні із пеклом, вже навіть безкрилість – ніщо…
© Корольова Анна
