Постукай,Боже,в мої двері..
3187
Поезія

Постукай,Боже,в мої двері..

Постукай,Боже,в мої двері..
Зайди тихесенько на чай..
Якраз до тихої вечері..
Втомився,Господи,сідай…

Ми поговоримо..про люди
Про світ,який ти сотворив..
А головне,щоб не забути..
Чому він так себе згубив…

Дивися,отче,знов воюють..
І знов привозять…у гробах
А інші,Господи,жирують
Вони згубили всякий страх..

Чому???Скажи,небесний пане?!!
Та всіх ти рівно сотворив???
Один тримає наше небо..
Щоб другий десь у барах пив??

Схилився Бог, втомився бідний,
Та сумно так мені сказав:
“Творив я справді,по подобі..
Та я людині вибір дав!!

Я дав їй розум,дав їй душу
Дав серце повне доброти .
А вже сама подумать мусить,
Яким шляхом їй далі йти..
.
Хто тут складає,там загубить..
Бо тлінні в небі папірці…,
Хто за людей, життя положить..
По правій сяде він руці..”

А ті що плачуть,усміхнуться
Спасенні будуть, тут і там,
Ті що жируюь,-поминуться,
Бо папірці- дешевий крам”..

Таке пророцтво було Боже,
А нам вже думати над ним..
-Впускайте…Господа..частіше
На теплий чай, у кожен дім…

© Світлана Дубницька