Ти навіть не уявляєш
Яка в тобі сила,
Коли щоночі від туги вмираєш,
А вранці з сонцем здіймаєш вітрила…
Коли так пече до болю,
Коли роздирає душу,
Щоразу стаєш до бою,
Бо знаєш: повинна,мушу…
Коли світ з-під ніг втікає
І йти уже геть не сила,
Орбіту душі тримаш
І знову гаптуєш крила…
Здіймаєш важкі турботи
На ніжні жіночі плечі
І долі своїй на спротив
Цінуєш безцінні речі…
Даруєш тепло і ласку
Турботу,кохання,щастя,
Приймаєш життя поразки
І віриш, колись усе вдасться…
Ти навіть не уявляєш,
Який в тобі, жінко, дар,
Коли попри все літаєш
І з Богом лиш ділиш тягар…
© Плахтій Ольга
