НАТХНЕННИЙ ВІК
Я в тому віці, коли люблять Осінь.
Її мінливі примхи і дощі.
Моя любов до неї стоголосить
Украй натягнутими струнами душі.
Я в тому віці, коли ваблять грози
В периферійно-зраненій імлі.
Очікуючи сонячних прогнозів,
Усе ж, нагонять тугу журавлі.
Я в тому віці, коли прагнуть жити
Правдиво, без цинізму і сповна.
Як любиш – то до відчаю любити.
Коли ж прощаєшся – лиш в споминах зрина.
Люблю до божевілля тихий вечір
Біля вогню, під супровід вина.
Накину теплі спогади на плечі
Займеться сонцем у мені вона
Життєво-стверджуюча, золото-вогненна.
Терпка, духмяна, горда і п’янка.
Я жінка-Осінь, відчаєм натхненна.
Тому Вона така мені близька!
© Olga Voloshok
