Не плач…
Хай за тебе поплачуть осінні дощі.
Пробач…
Не зумів зберегти я весни
у душі!
Життя
Враз підкинуло вузлик бентежних спокус.
Прощай!
Я до нашого щастя уже не вернусь…
“Моя!..”-
Я промовлю, на жаль, уже не тобі.
Весна
Буде інша буяти розмаєм в душі.
Вона
Запалила у серці притихлий вогонь.
Прости!
За кохання прийняли ми нашу любов…
Спини!
Громовицю образ і безжалісних слів.
Зумій!
Відпустити мене з своїх втрачених снів.
Згадай!
Скільки ми пережили тривог і
шляхів.
Пробач,
Що тебе покохати ….хотів…-
не зумів…
© Галина Левкович
