сьогодні її вже ніхто не побачить
у неї пустеля своя й міражі
якби ж була інша – не сильна на вдачу
вона б не зібрала себе з вітражів..
вона б не вставала , де інші вмирали
і, зці́пивши зуби на вічність , як мить
проходить сім кіл по життєвій спіралі
а часу все менше.. і вкотре не спить
вона не чекає фортуни , чи долі
бере в свої руки вціліле.. від війн
відновлює втрачені часом паролі
а часом.. усе залишає … без змін
і буде комусь незбагненна і вперта
лише б не спинитись , де маємо йти …
сьогодні у неї.. свої кілометри….
нехай не Ай-Петрі… та гори ще ті….
сьогодні у неї так тихо.. і свято
і десь завмирає від подиву зал..
а йти ще далеко.. розпалить багаття
бо, мабуть, вже час.. й на її перевал….
де компаси вкотре покажуть на захід
вона – невгамовна.. простує на схід
там завжди знайдуться ліниві й невдахи
що плюнуть у спину, затопчуть їй слід
в житті так важливо.. знайти свою гору
і тих, що з тобою підуть до кінця …
їх легко впізнати.. в них очі… як море….
і тиша вечірня.. їм так до лиця….
а, може.. і поруч нікого не буде …
коли ти опинишся десь між вершин
і серце твоє завмиратиме в грудях
бо ти залишаєшся вкотре .. один ..
та навіть як лячно піднятися вгору
вже біля підніжжя.. усе залиши…
і, може, сьогодні ніхто не побачить
цю жінку, що вперто… іде.. до вершин….
© Ілона Ельтек
