О, як я не люблю підлих людей

О, як я не люблю підлих людей

О, як я не люблю підлих людей,
Брехливих, підлабузників й пихатих.
В яких замість душі, напевно, глей,
Які про себе тільки можуть дбати.

О, як люблю я всіх людей простих,
Зі щирою душею й добротою.
Мораль важлива дуже є для них,
Тож легко так з людиною простою.


А люди різні є у світі цім,
Буває, що відразу і не знаєш
Кого впускаєш ти у власний дім,
Кому щось сокровенне довіряєш.
Так можна обпектися до жалю,
Набити шишки до розчарування.
В житті багато є, на жаль, калюж
І хочеться аби була остання.
Не забруднитись і не обпектись,
Мабуть, це не можливо так прожити.
Якщо уже обпікся ти колись,
То будеш все обачніше робити.


О, як я не люблю підлих людей,
Натомість добрим – відкриваю душу.
Я надихаюсь щирістю очей
І принципи свої я не порушу.


© Катріна Рябой (Катерина Доліба-Рябой)