Я не люблю ті дні, коли ти їдеш…
Валізи на порозі – я без слів:
Уже за мить не лишиться ні сліду,
Лише від кави чашка на столі.
Хоч знаю: ненадовго ця розлука,
І ти обіймеш ніжно, як завжди.
Але ж для мене день без тебе – мука,
І хочеться кричати: “Стій, зажди!…”
Я розумію, мусиш… Неможливо
Прожити так, щоб кожен крок удвох.
Та серцю не накажеш: там журливо
Звучить самотня музика тривог…
Є речі у житті, яких не зміниш.
І ніби все прекрасно, визнаю…
Та не люблю ті дні, коли ти їдеш,
Мабуть, тому, що я тебе люблю…
Автор: Оля Сапріянчук
