Ти покличеш… Чи зможу озватись?

Ти покличеш… Чи зможу озватись?

Ти покличеш… Чи зможу озватись?
Чи на серці коханням луна?
Що ти можеш навздогін сказати?
Щоб відчула, що досі твоя…

Бо на серці якась завірюха –
То сніжить, то дощем залива,
То задує поривами в вуха
Вже обвітрені твої слова…


Чи покличеш? Чи зможеш здогнати?
Вихор слів, що усе зруйнував..
І чи зможеш ту відстань здолати?
І той шанс, що без спроби віддав…
Не вкусивши, смаку не відчули,
Обірвали в повітрі слова,
Та не гоїться… серце ще чує,
Бо розлуці, мабуть, не пора…


Ти покличеш… і, мабуть, озвуся…
Бо на серці таки не стиха…
Може вщухне в мені завірюха…
Від тих слів, що так прагне душа..

© Halyna Kuntso