Ти покличеш… Чи зможу озватись?
Чи на серці коханням луна?
Що ти можеш навздогін сказати?
Щоб відчула, що досі твоя…
Бо на серці якась завірюха –
То сніжить, то дощем залива,
То задує поривами в вуха
Вже обвітрені твої слова…
Чи покличеш? Чи зможеш здогнати?
Вихор слів, що усе зруйнував..
І чи зможеш ту відстань здолати?
І той шанс, що без спроби віддав…
Не вкусивши, смаку не відчули,
Обірвали в повітрі слова,
Та не гоїться… серце ще чує,
Бо розлуці, мабуть, не пора…
Ти покличеш… і, мабуть, озвуся…
Бо на серці таки не стиха…
Може вщухне в мені завірюха…
Від тих слів, що так прагне душа..
© Halyna Kuntso
