Поцілуй мене ще один раз,
Так як наче цілують востаннє.
Не даруй мені в слід образ,
Це єдине моє бажання.
Обійми мене, як колись,
Ніжно, пальцями рук торкнися.
Пам’ятаєш – як ми клялись,
Тільки клятви ті не збулися.
Я гадала, що назавжди,
Стану кращою із найкращих.
Не застануть нас холоди –
До останньго все віддавши..
Та не знала тоді того,
Що віддавши себе до краплі.
Я в замін не відчую нічого,
Лиш побачу сумні спектаклі.
Кажуть, мало людині треба,
Щоб відчути себе живою..
Лиш щодня голубого неба
І людину близьку з собою.
Та буває, що ти вважаєш,
За свою, все ж не ту людину
Бо вона тебе не кохає,
Своїм серцем до тебе не лине.
Не потрібно їй те, що даєш ти,
Не відчує твої бажання.
Бо вона з другої планети
Хоч і має такі ж міркування.
І хоч як ти не намагайся
Її погляди привернути,
Все дарма, навіть не сподівайся,
Так з чужими не може бути.
Не тримайте чужих людей,
Зрозумійте – вони не ваші.
Не тягніть в одиночку саней,
Що з роками стають все важчі.
Бо тримаючи не своє,
Ви втрачаєте цінний час.
Десь у світі людина є,
Що призначена лиш для вас.
І коли вам ще заболить,
Та – що ваша людина, відчує..
Ій не треба щось говорить,
Вона поглядом вас злікує!
© Тетяна Голінська
