Ти забула, що жінка. Хіба так буває?

Ти забула, що жінка. Хіба так буває?
Ти забула, що гарна. Лиш вітер це знає.
Ти мало говориш, а більше мовчиш.
Ти так часто плачеш…утомлено спиш…

Ти більше не хочеш про щось розмовляти.
А хоч пам’ятаєш: любила ж співати?
Літала ж на крилах колись… До світанку.
Із зорями бавилась в хаті на ґанку.

Із квітами й бджолами ти розмовляла.
Картини? Етюди? Це ж ти малювала?
Сміялась, як ніби із гір тече річка.
Така ти була…ніжна дівчинка… свічка.
Тонюсінька в ниточку, крихко-тендітна.
Яка ти була, пам’ятаєш, вагітна?
Щаслива пампушечка. Два серця в тілі.
І радість. Емоції. Птахом летіла…
Забула, що жінка. Згадай, не барися!
Впіймай цей момент. І навкруг озирнися!
Ти є! Ти – жива! Ти сьогодні з собою.
Прийми себе в дар. І зцілися любов’ю!

Автор: ‎Anna Savchuk‎