Щастя буває різним.
Іноді воно пахне квітами і морем, пряним, солоним і свіжим.
А іноді воно противно смердить медикаментами і хлоркою. Дзвенить інструментами і тхне лікарняною їжею. Коли виписують, хоча вже й не сподівалися.
Буває, щастя приходить на витонченому балконі, де ти стоїш з красивою зачіскою, при параді, і дивишся салют в твою честь, а сотні вогнів розривають нічне небо і серце, здається, ось-ось вирветься з грудей. І ком в горлі.
А трапляється, щастя звалюється на тебе на брудному вокзалі, на заляпаному пероні, де ти, весь схвильований, розпатланий і спітнілий, чекаєш поїзд, який везе людину. Одну єдину, серед сотень пасажирів. І серце так стукає, що не чуєш шум коліс.
Буває, ти біжиш довгий марафон, викладаєшся на всі сто і відчуваєш – ти молодець.
А буває: вперше, раз, і поворушив пальцем. Одним. Пальцем тієї руки, що її не відчував два роки. І відчуття, що пробіг навколо Світу.
І ще трохи.
Буває щось зробив, стоїш, милуєшся і навіть трохи пишаєшся собою, а буває, приходиш додому втомлений, знервований, після того, як на тебе накричав начальник, в метро тебе штовхнули два рази і один раз ти мало не впав на сходах, роззуваєшся і наступаєш на деталь від Лего.
І хочеться закричати, але потім згадуєш, хто його розсипав. І стає добре … хоч і боляче.
Трапляється, поспілкувався з класною людиною, із зіркою, потім ще зробив Селфі і всім показуєш. Ух ти! А всі говорять: «Круто! Не може бути!”.
А буває, обіймаєш свою бабусю, яку два роки не бачив через кордони і все інше, сидиш, ковтаєш сльози і думаєш, щоб не вмерти, так добре.
І фото ці зберігаєш в телефоні, і нікому не показуєш. А тільки дивишся і дивишся. І іноді водиш по них пальчиком.
Деяким урочисто надягають на голову корону, а інших просто вранці гладять по голові. А вони щасливо усміхаються крізь сон …
Одні стають на п’єдестал, а інші просто встають з ліжка.
Самі. Без болю.
І ті, і ті щасливчики.
Щастя буває різним.
Іноді воно шумить водоспадом в довгих любовних смс, іноді ховається в короткій сухій фразі «не виявлено».
Відкрито танцює на гучних вечірках, а потім сором’язливо ховається в прощальних обіймах.
Для одного гримить музикою на весіллі, а іншого розбурхує невиразним гулом: він вперше почув.
Публічне та інтимне.
Очікуване і спонтанне.
Але завжди однакове.
І немає на землі місця і обставин, де воно не може нас наздогнати.
Хоча б раз, хоча б у чомусь.
Нехай дрібниця, нехай мить, нехай момент.
Важливо не упустити, зловити, запам’ятати …
Щоб в кінці, коли все, кожен міг сказати собі: «Я був щасливий, хай йому грець! Незважаючи ні на що. Був! »
Автор: Дарія Ісаченко
