одного дня завершиться гроза
тоді минуть торнадо і цунамі
ти станеш ще гнучкішим, ніж лоза
і кораблем найбільшим між човнами
і, може, ні бажання, ані сил
підняти якір, залатавши діри
насправді, треба декілька вітрил
і віри в себе… в корабель свій.. віри…
насправді, треба декілька хвилин
відчувши намір – йти й не оглядатись
бо ти у себе є лише один
а інші всі.. до вибраної дати
а інші всі… на декілька хвилин
де тиха гавань зваблює вогнями
де іншим зупинився часу плин
тобі ж і мить… здається вже роками
і, може, човен був твій без весла
і, може, дір було тих забагато
спинись.. куди би доля не несла
і де маяк ти з поля зору втратив
бо, з віком, лиш стрімкіша течія
бо, з віком, і вогнів уже так мало
де всі “якби” – відмовки й маячня
де “спробую” – завершується вдало
і хай ніщо не стримує тебе
і кожне “пізно” хай стається “рано”
бо десь.. поміж човнів… є корабель
який давно.. чекає… капітана….
