З віком все сприймається простіше –
Починаєм цінувать мовчання,
Рідних обіймаємо ніжніше,
Любим, ніби кожна мить – остання.
Між рядків читаєм обережно,
І до себе рідко підпускаєм.
А коли стає душі бентежно –
Відстань із сторонніми тримаєм…
Розмовляємо на тон тихіше,
Знаємо ціну кохання й фальші.
З віком ми поводимось мудріше…
Шкода, що лиш душі стали старші.
© Оля Будчук
