Хай кажуть всі, що доля невблаганна…
І може нам з тобою і не бути,
Та ти усім на зло кричиш “КОХАНА!”
Тим самим підливаєш їм отрути.
Хай кажуть ,хай кричать…
…. а я хмілію…
Лиш тільки ти так вмієш обіймати
Світанок вже за вікнами сіріє
Та нас, йому, з тобою не впіймати.
Хай кажуть, що таких яких ми мільйони,
Що ненадовго стане того трунку…
Закохані ж несуть свої закони,
Зливаючись в солодкім поцілунку .
Хай кажуть, що в коханні ми не вічні,
Та в нашому коханні стільки цноти….
Я мчу до тебе, в зливу, по зустрІчній,
Бо знаю, що й ти мчиш мені навпроти.
© Юлія Романяк
