Вже літо стишує ходУ
І сонцем яблука цілує…
Ховає роси у траву,
як дівка сльози. Ще не чує
тривожних криків журавля
в прив’ялих хащах попід ранок…
Сповільнює політ джмеля,
що пОвнить медом цілий дзбАнок…
Ще їжаки собі сопуть
і крАдуть груші на гостину…
А павуки ниткИ снують
на нОву шовкову хустину…
Та літо стишує ходу…
І тягне дні солодким трунком…
Цілує, наче молоду,
усе живе, п’янким цілунком…
© Люда Галінська
