” Привіт, моя далека й незнайома!… ” –
ПишУ…. та видаляю… у сміття…
Мені про тебе мало що відомо, –
Та ніби знаю тебе все своє життя…
Що спільного в нас? – дОписи в “мерЕжах”…
Твої вірші – солодкі, як ваніль…
Про щастя пишеш так, необережно…
Та між рядків – душевний бачу біль…
Твої слова – без крил навчать літати…
Напоять спраглих,… в душу зазирнуть…
В твоїм я мрію небі покружляти,…
Твою перечитати кожну суть…
І, десь внизУ, під ніжними рядками
Свій залишУ маленький коментар…
Оце і все, що спільне є між нами…
Лиш п’ю з твоїх віршІв п’янкий нектар…
Твоїх творінь мені не вистачає. –
З’явись ще раз, прошУ, у моїх снах!…
Та сон – лише в реальність повертає: –
“Ми – кораблі,… та в різних двох морях”…
© Роман Твердохліб
