Всі інші були не такі. Не такі як вона.
Приходили – йшли. Випивали вино до дна.
Не читали Гюго, не знали, що малює Далі…
Їх не діймало питання хто він: той, кому моляться всі на землі.
Всі інші були не такі. Не відбирали сон.
Завжди писали першими, дихали в унісон.
Вона була іншою: рідна якась, моя.
Коли вона говорила, в мені шуміли моря.
Я її точно знав. Раніше, ще з тих життів.
У нас були діти, дім. Я впізнав її з перших слів.
Я шукав її завжди. Шукав і нарешті знайшов.
В венах моїх стала швидшою. Швидшою стала кров.
Вона не писала першою. Я вже казав це, так?
Для мене то був важливий – занадто важливий знак.
Натомість, писала вірші. Точно, як в тому житті.
Поки писали першими інші жінки – мені.
Автор: Дарина Кравчук
