Голубка й чорний ворон

Голубка й чорний ворон

ГОЛУБКА БІЛА Й ЧОРНИЙ ВОРОН

Над полем в небі голубому,
Як вітер спав у холодку,
Голубка біла пролітала.
Рясніло все після дощу.

Щаслива птаха милувалась
Просторами, що навкруги.
У хмарах ніби розчинялась,
Ну так здавалося згори.

Помітила голубка біла,
На дереві що хтось сидить.
Вона близенько підлетіла,
Це ворон чорний, ніби спить.

Але не спав той чорний ворон,
Давно собі він спостеріг
Голубку ніжну білокрилу,
Відтоді наче і застиг.

“Мені так сумно й одиноко,
Немилий світ як не дивись,
А ти літаєш все, голубко,
Радієш. Може, схаменись! “

“Ти, чорний, просто ще не бачив
Суцвіття трав та колосків,
І сонечко таке гаряче,
Там хвилі і шторми морів”.

І понеслась голубка біла
Із чорним вороном у даль.
І розказала, що у світі
Є радість, не лише печаль.

” Моя ти білая голубка
Мені з тобою добре так.
Не покидай, бо тиха згуба
Мене прислідує щодня”.

Голубка часто прилітала,
Коли попросить чорний птах.
Вона й сама того не знала,
Без ворона і їй ніяк.

Удвох і небо обіймали,
Раділи в небі і кружляли.
Один без одного вже не могли,
За довгий час до цього звикли.

“Який ти, ворон, в мене гарний.
Такий хороший, ти люби
І я тебе любити буду.
Мене лише не погуби.

Коли почув чорний зізнання
Голубки білої, й не знав,
Як йому бути, що робити,
Але на думці щось вже мав.

Заснуло небо у зірках,
Бо ніч усе тоді накрила.
Спокійний сон в її очах
Наївний був і трохи дивний.

Прокинувшись, голубка зранку
Відчула ніби пустота
В її душі і в її серці,
Прийшла разом і самота.

“Де,вороне, запропастився?
Ти біля мене мав би буть”.
На небо різко подивилась,
Його уже не повернуть.

” Мені й без тебе непогано,
Дякую тобі за все.
Я ніби вийшов із туману,
Не згадуй ти мене тепер”.

“Ой вороне, я ж віддавала
Тобі найкраще у собі.
І душу й тіло відкривала,
Хоч крила залиши мені! “

Та ворон ніби і не чув,
Що птаха біла говорила.
Він вже давно її забув,
У нього були ж нові крила.

Голубка встати не змогла.
Вдихаючи повітря сильно,
Благала ворона, однак
Для нього вона вже немила.

Мисливець їхав та й почув
Пташине тяжкеє благання.
Навів на ворона курок –
І втихомирились страждання.

Додолу ворон вбитий впав,
Голубка до нього припала:
“Чому, мій любий, так же сталось,
За що мене ти покарав? “

Він ворон чорний і пустий,
Немає в нього щось живого.
В тенета і попалась ти,
Не цінить він такого.

Забравши крилоньки свої
У небо високо взлетіла.
Без радості в своїй душі,
З печаллю сонечко зустріла.

Пройшло багато тоді часу,
А ворон в сни її ходив.
“Без тебе, милая, нещасний,
Прийди до мене, прилети”.

“Не клич мене, я не прийду,
Бо знову ти мене замучиш.
Без тебе я переживу,
Часу нема: спішу на зустріч.

У мене зустріч з сизим птахом,
Який кохає вже давно.
Ніколи чуєш, він ніколи
Не причинить теє зло”.

Голубка й голуб пролітають
Над степом,гаєм і полями.
День новий разом зустрічають,
Вночі милуються зірками.

“А пам’ятаєш як колись
Ми теж над полем пролітали.
І колоски неначе щось
Нам про любов не раз шептали”.

© #НінаКудин