А ви знайте, що ми ж проростем на руїнах, мов квіти весняні!
1
Поезія

А ви знайте, що ми ж проростем на руїнах, мов квіти весняні!

А ви знайте, що ми ж проростем
На руїнах, мов квіти весняні!
Вам на голови впадЕм дощем,
Аби знали, що ми нездоланні!


Ви нас бийте ногами в живіт,
Вибивайте життя до останку…
А ми сили знайдемо на зліт,
Прилетимо до вас на світанку!


Ви останнє у нас заберіть,
Обкрадіть до останньої нитки…
Але знайте, що прийде та мить,
Коли зявимось знову незвідки…
Ми прийдемо до вас уночі,
Коли будете міцно ви спати…
Запалаєм вогнем від свічі
І зруйнуєм залізнії грати…
Ми прийдемо… Повстанем з руїн!
Ви не спіть, а тривожно чекайте…
Проростемо жагою до змін…
Ми не вмерли, живі! Ви це знайте!


Наша рана ще свіжа болить,
Але ми на той біль не зважаєм…
Ну, а ви, нас ногами топчіть,
Ми, мов пісня, іще залунаєм…
Ми зустрінемось з вами колись…
На Суді ,там, де вже не сховатись…
Ви не чули прохання: “Спинись!”
Вам хотілося далі знущатись…
А ви знайте, що ми проростем
В наших дітях, мов квіти весняні…
Ми не вмерли, ми й досі живем!
Наші душі вони нездоланні!
Ми прийдемо раптово до вас,
Може, вітром, а, може, дощами…
Ви не спіть, ви чекайте на нас
Ми живі, ми зустрінемось з вами…


© Огнєва Інелла