Я з тих, хто просто не здаються.
Із світом Божим я на ти,
Хай блискавиці хижо б’ються,
Тепліє світ від доброти.
Кажуть, старіюсь. Правда, згідна.
Набрала лишніх кілограм,
Морщина засвітилась рідна,
А у душі- достатньо гам.
Весь космос- це моя родина,
Пахучі квіти, старий пес.
Мізунка – річка, Батькіщина,
Літа із житніх перевесл.
Старіюсь. Знаю. Відчуваю.
То коле, іноді болить.
Признаюсь, ще вві сні літаю
І обіймаю кожну мить.
Кавую часто наодинці,
Смакую каву , як життя,
Радію сивій волосинці,
Посріблена в роках, крута.
Частіше до землі хилюся,
Тяжіння, щедрість, аромат.
Упасти боляче боюся?
На дух не переношу зрад.
Обіцянки! Та це ж – залізно!
Тримаюсь міцно до кінця.
А хто сміється, скажу: ” Пізно.
Не йду з тобою до вінця”.
Закутаюсь в тепло вечірнє
І чаю з м’ятою наллю.
Життя- чудове потрясіння,
Душа співає журавлино.
Я світ кохаю, я люблю!
Я щиро, друзі, Вас люблю!
© Лілія Сідор
