БАБУСИНІ КАЗКИ
Так добре в бабусиній хаті!
Потріскують дрова в печі,
Прикрашена ши́твом картатим
Й ікони на стінах святі.
І хліб найсмачніший у неї –
Відломиш скоринку, з’їси…
Бабуся, немов добра фея,
Розказує наніч казки:
Про дівчинку в убогій хатині,
Що в лісі самотньо живе
Й про кожну місцеву звіри́ну
Подбає і побереже;
Ураз оживають звірята
І голосом мовлять людським,
Приносять гостинці до хати
Слухняним дитяткам малим;
Про Мавку, що в гіллі густому
На кроні старої верби
Ховається, й лоскітно тому,
Хто взайве сюди забреде.
Багато чудес бабця знає –
Аж подих тамуєм малі –
Яга як на ступі літає,
Як в царствах живуть королі…
А скільки в словах отих ласки,
Турботи і доброти,
Щоб ми увібрали у себе
І крізь все життя пронесли!
Отак би іще й гомоніла,
Та часу у неї катма!
І хоч вже надворі стемніло
І нишком підкралась зима,
Заслухалась в бабину мову
Й під вікна рознесла усім
Казки… і її колискову
Із вітром співучо-дзвінким.
Давно вже немає бабусі,
Дорослими стали усі,
Та все у вікно я дивлюся,
Коли опадають сніги.
Немов хочу знову почути
Той голос рідний, старечий
З минулого, вітром надутий,
Розказує тихо малечі…
Й хатинка ветха похилилась,
Здалося в якусь дивну мить
Що вікна стару виглядають
І вогник у них знов горить.
Й жоржини під вікнами тими
Із далі чекають стару…
Й лиш я стежечками крутими
Букет на могилку несу…
©Г.Криштомполь
