Хотіла втекти, та душа не дає …
Чогось ще туди її повертає,
А там затягнулось, а там морозить,
І там ще весна не буяє…
Там холодно й зябко, немає тепла,
Там терпко від суму понині
І тихо закрилась у собі душа
Від болю чи то від гордині…
Хотіла б втекти, та назад повертає,
Кроїться в мені від жалю
Чи знаєш, що в долі шукаєш?
Хто зробить щасливою душу твою?
Всередині мрії снують безупинну,
Неначе не мрії, а справжні казки,
Омріяне зможеш знайти, ти, людино?
Бо ми на землі… і летять так роки…
Ми знову шукаєм, не знаючи суті,
Пустивши коріння з своєї сім’ї,
Відбиток стосунків родини присутній,
Відносини краще будуй ти свої…
Нема ідеалів і копій немає,
Бо кожен в житті особливий –
Хтось радо людину втрачає,
А комусь без неї життя не можливе…
Хотіла б втекти і не можу вернутись
Бо там, як на звалищі долі…
Непотріб минулого, що варто забути,
Щоб вже потепліло поволі…
А ти і не кличеш, в життя не впускаєш…
На відстані мрій… перешкоди від болю…
А я у душі тихо віру тримаю,
Що можу тебе розтопити любов’ю…
© Halyna Kuntso
