Не жалійся, не обвинувачуй,
Не розказуй, хто тобі повинен,
Не тримай за пазухою камінь,
Бо ніхто ні крапельки не винен.
Ти, як всі, у світ з’явився голим,
Як усі, навчався говорити,
Як усі, робив найперші кроки,
Падав — плакав і учився жити…
І кував, кував з роками долю
Й викував нарешті. В чому ж справа?
В когось більше, кажеш, в когось ліпше,
В когось, бачиш, золота оправа…
Певно, кожен має по заслузі,
Кожному — по вчинках і по слові…
Та найважче мабуть зрозуміти,
Що достаток криється в любові.
Лиш вона у почесті довіку,
Лиш у ній — спочатку й доостанку,
Лиш вона — над статуси і гроші,
Та, котра дає безперестанку…
©#ОксанаКузів
«Та, котра дає безперестанку…»
