Коли біль перетворює щастя земне у пил,
Хто, крім тебе самої, поставить тебе на ноги?
Треба зціпити зуби, відмити весь бруд із крил,
Не чекати від світу любові та допомоги.
Співчуття не знайдеш у байдужих чужих істот,
Хочеш плакати – плач, сльози гоять душевні рани,
Серце зцілить любов – найцінніша з усіх щедрот,
Безумовність її розмикає усі кайдани.
Бережи й пам’ятай – ти у себе така одна,
Час знаходь зупинитися і відновити сили.
Світ не має пояснень, у нього своя ціна,
І не раз, і не два ті рахунки усі сплатили…
© Анжела Левченко
