Ніхто не приходить, щоб просто побути
В чиємусь житті мовчазним пасажиром,
Бо хтось та й зуміє до серця торкнутись
І стати його задушевним кумиром.
Хтось гостем залишиться, спогадом слова,
Уривками фраз, що в архівах лягають
Бетонним минулим, в якому основа
Не гріє давно і її не згадають.
Буває приходять до нас ворогами,
А йдуть із життя вже споріднені душі.
Ми часто блукаємо тими світами,
В якому холодні до нас всі, байдужі.
Свої ми шукаємо орієнтири,
Частину себе у навколишнім чуді.
Живем від комедії і до сатири,
В якій прокидаються критики, судді.
© Михайло Микита
