Люби мене,люби попри все,
Хоч нестерпною часом буваю,
Все минає і це теж мине,
Біль і відчай сльозами змиваю…
Обійми мене, обійми,як завжди,
Пригорни у мовчанні до себе,
Буревії у моїй душі пережди
І побачиш з веселкою небо…
Ти пробач,усі примхи пробач,
Я мінлива, нестримна…я жінка,
В протиріччях цих слабкість побач
Й без колючок всміхається квітка…
Ти за руку так міцно тримай,
Хоч і чуєш зухвале “не треба”,
Не пускай, нізащо не пускай,
Сильна я для усіх, не для тебе…
Ти коханням пожежі гаси,
У обіймах стаю я собою,
І веселу й нестерпну люби,
Бо всесильне прощення в любові…
© Плахтій Ольга
