Старенька бабця продавала квіти,
Замерзлі руки кутала в хустину…
Байдужий люд, не навчений любити,
Проходив повз самотньої людини…
Її простенькі квіти хризантеми,
Що у народі звуться “морозець”,
Тягнучись пелюстками в небо темне,
Не додавали грошей в гаманець…
Вдивлялася з надією у очі –
Хотілося старенькій щось продати…
Не розуміла: чом ніхто не хоче
Її дешеві квіти купувати?
Ось парубок, помітивши стареньку,
Спинився, щойно вийшовши з таксі,
Дістав купюру чималу, новеньку,
Подав бабусі: ” Я купую всі!”
Вона, зрадівши, у стару газету,
Спішила спакувать нехитрий крам…
Він проказав, хитнувши головою:
“Не треба, дорогенька, квіти – Вам!”
©Марина Хорольська
