Я не знаю, чи варто зізнатися,
Та безвихідь говорить в мені.
До нестями зумів закохатися,
Тож живу я тепер, наче в сні.
День по колу міняється впевнено з ніччю,
Та для мене, здається, той час зупинивсь.
Миті радості й суму біжать по обличчю —
Я блукати примарно без тебе стомивсь.
Я ще досі живу відчуттям в тому дні,
Як спокуту гріхів мовчки муку терплю.
Дай нарешті щасливим набутись мені,
Несказанне до цього сказавши «люблю»…
