Ти думай про мене погано
І швидше усе промине,
Бо правда прихована снами
Від тебе втекла… Не збагнеш,
Що стало між нами виною,
Останньою краплею теж.
Забудеш і буде стіною
Кохання… Ти далі живеш
Брехнею у страсі й образі,
Які вже заїли тебе…
У Львові, Варшаві чи Празі,
А совість, напевно, шкребе
Тебе… Забувайно про ме́не,
Від зради до зради іди.
По вірі отримала в жмені
Аморфне щось, схоже на дим.
© Врублівський Олександр
