Бабусі й дідусі. Як восени осики.
Сивіють. На ногах немодні черевики.
Накидки і жабо, із шліцами спідниці.
І шапки, і хустки. А ще в”язальні шпиці.
Бабусі – й манікюр. А дідусі – й краватки.
А є й такі із них, що нашивають латки
На светрики руді, на сорочки й панчохи.
А є ще бабусі, що носять чорні дохи.
Вони все бережуть. У них свої секрети.
У шафі комірці і фетрові берети.
В шкатулках золоті і кульчики, й кулони.
А на полицях літ думок цілі рулони.
Бабусі – і книжки. Їх мало і багато.
Купила перший том і на душі вже свято.
У пошуку поем, віршів і мотивацій.
Ну що сказав Софокл. Ну що сказав Горацій…
Так швидко час злетів. Прийшла пора осіння.
І молиться дідусь про спокій і спасіння.
І бабця гомонить із внуками натхненно.
Той час, що пролетів, прожито недаремно.
Бо є про що згадать. Є привід не забути.
Прожито стільки літ і радості, і смути.
Історія життя і родовід планети.
А нині в самий раз кросворди і газети.
І модні штучки теж. Ну як тут без фейсбука.
Бабуся без Тік ток, без Інстаграм безрука.
Життя тече, тече і вносить корективи.
І десь в саду надій ще квітнуть майські сливи.
І ще живе любов! А ще жага до дії.
Бабусі й дідусі живуть у ностальгії.
Дай Боже їм тепла, здоров”я і достатку,
Щоб бабця на пальто не шила нову латку.
© Г.Потопляк
