Осінній день, осіння тиша,
Останнє сонячне тепло,
Гілки дерев тихенько дишуть
Їх листя вітром віднесло.
Вони стоять похмуро – голі,
Не захиститись їм нічим
І так іде життя по колу
На зміну осеней та зим.
Могутнє їх величне віття
І в сніг і в зливу гомонить,
Вони живуть роки й століття
Та хто життя їх захистить?
Зрубають, зріжуть, зтопчуть, зпалять,
Пустять на дрова на тирсу.
А хто ж, скажіть, – вам люди добрі,
Дасть і повітря і росу?
Стоять засмучені дерева
Спустивши віттячко на низ,
Смиренно ждуть весни приходу,
Щоб для людей зробить сюрприз.
Вони розплющать знову очі,
Розпустять листячко нове:
-“Дивись людино! – прошепочуть..
Я ще цвіту.. Я ще живе!”
© #ТетянаГолінська