Згадаєш добрим словом? Мабуть, ні…
Невдячність у колишніх процвітає…
Я не прошу якихось привілей –
Уже окремі ми й життя триває.
Давно спалили назавжди мости,
Розбіглися… Своя веде дорога…
Чому ж у спину кидаєш ножі,
Моє ім’я прокляття чи тривога?..
Колись найближчі, а зараз чужі,
Не ворог я тобі – це добре знаєш…
При зустрічі відводиш погляд ти,
Десятою дорогою минаєш…
Дивуюсь і ніяк все не збагну:
Як можна викреслити всі хороші миті?..
Розбіглися… Та щастя все ж було,
Хоч вже в минулому навік ті дні прожиті…
© Світлана Білошапка
