Знову мамина хата сниться,
Завивання вітрів руде.
Мамо, вічна твоя боржниця
У чекання твоє бреде.
І вклякає до ніг низенько,
Під якими путь не одна
Ненько, сива страднице-ненько,
Знов стоїш ти побіля вікна.
Посилаєш свої моління
І прокльони свої у віки
Гарбузове сушиш насіння
І для внуків печеш пиріжки.
Ти б сама залишилась боса,
Тільки б вийшли у люди ми.
Тільки б наші русяві коси
Не торкнули пасма зими.
Тільки б наших очей відтінки
Не зчорнила лиха рука.
Мамо, синя пелюстко барвінку,
Крапле з житнього колоска!
Так, як сонце променів зграї,
Як землиця руно трави,
Ти мене на життя безкрає
Своїм серцем благослови.
© НінаГнатюк
