А сильна жінка – не досягнення,
Такою стала через вир життя…
Не було поруч того, що звитягою,
Своє їй підставляв плече і щирі почуття.
Немає в неї права помилятися,
Не притаманні їй ні злість, ні заздрість й лінь.
Завжди повинна щиро посміхатися,
І вміти вибивати клином клин.
Доглянутою має бути і красивою,
Якщо не спала, а чи має страх…
І виглядати впевнено щасливою,
Коли у душу вбили гострий цвях…
І в неї є,,Табу”на сльози, сум і тугу,
І в ,,чорний список” додає всіх тих, хто зрадив.
Залишилися одиниці тих, хто зветься другом,
І щира з тими, хто підтримав, коли падала.
Можливо й добре, чи робить вигляд що ,,О’кей”
Та часом дістає скалки із серця,
І відповіді не чекає на питання, на своє,
І щільно в душу прикриває дверці.
Десь загубились сподівання і надії,
Лишень байдужості приймає дози,
А варто б сіяти насіння мрії…
В холоднім ліжку – самотність і морози…
Так хочеться почати все із чистого листа,
Та пам’ятає, що за сотнями облич,
Ховається та підла чорнота,
Що здивуванню вже не має меж….
Самотній вечір з келихом бордо…
Будильник вранці знову рівно в шість…
Відсутність права на помилку все одно….
Та ось на щастя…право – наче гість…
© А.Вішта
