я тебе, моя жінко, вимріяв
кожним словом виміряв й поглядом
ти ж не вклалась у жодні виміри
ти ж не вклалась… у кут мій огляду
я тебе, моя жінко, виносив
у думках, що ретельно складені
у думках, що подібні синусам
пораховану й нерозгадану
кожна родимка кожна лінія
якби ж знати взяла́ся, де така
непідвладна законам хімії
ані логіки, арифметики
і немає ні сну, ні вигоди
з нею важко як важко й без неї
я тебе, моя жінко , вигадав
хай хоч вигадка буде… моєю .
© Ілона Ельтек.
