НА МЕЖІ СВОЇХ ЛІТ
Ми з тобою побачимося, беззаперечно,
Ти не думай, як буде все, бо все буде доречно.
Чи роса буде вранішня, а чи може вечірня,
Ми з тобою побачимося, неодмінно.
Руки ніжні зігрієш ти, в своїх сильних руках,
Позбираєш на тілі моїм, полохливих мурах.
Руду гриву волосся я на плече покладу,
І на мить, та й замріюся, хоч на мить пропаду.
Все слова ті шукатимем, що розтоплять серця,
Головного не знаючи – гречність не до лиця.
Подумки я благатиму – ” Дай кохання мені! “
А ти будеш вагатися – ” Чи потрібно? Чи ні? “
Ми сидітимем парою, на межі своїх літ,
Душа буде проситися хоч востаннє, в політ.
Чи почуємо душу ту? Чи дозволим її?
Відірватися грішної і святої землі…
Автор : Кравченко Віолетта
