Життя летить з обіймами до тебе,
А ти, чимдуж, – на сто вісімдесят!
Забувши вкотре про свої потреби,
Закривши серце, спилюєш свій сад…
Корчуєш його поспіхом, з корінням,
Зриваєш, все, що втрапиш, голіруч…
В пилюку топчеш зрощене насіння,
Забувши, що до всього є свій ключ.
Твоя душа, тепло, яке даруєш,
Веселий сміх, відкритість почуттів
І є той ключ. І він з тобою, чуєш?)
…Попереду ще стільки відкриттів!
Життя завжди дарує безліч шансів,
І кожна спроба – це лише етап
До того, що зовеш у серці «щастям».
Все буде добре. Не біжи. Не квап.
© Дар’я Потапова
