Ти можеш, звісно, здатися без бою, опустиш руки і поплачеш теж
1
Поезія

Ти можеш, звісно, здатися без бою, опустиш руки і поплачеш теж

Ти можеш, звісно, здатися без бою,
Опустиш руки і поплачеш теж.
Побудеш наодинці із собою
Та знай, що ти від себе не втечеш.

Ти здашся, ну кому від цього легше?
Хіба що тільки ворогам твоїм.
Цей бій з бідою в тебе вже не вперше,
Повір, ти зможеш впоратись з усім.

А хто казав, що буде легко жити?!
Життя випробування нам дає.
Ми можем і радіти, і тужити
І в кожного свої проблеми є.

Не замикайся в собі, все минеться,
Не падай духом, зможеш все пройти.
І мучитись тобі ще й доведеться
Та головне, лиш не здавайся ти.

Як сонечко сміється після зливи,
Так у житті усьому є свій час.
Ти будеш неодмінно ще щаслива,
Купатимешся в радості не раз.

Ти просто йди вперед й не оглядайся,
Здаватися не думай і не смій.
Та більше над собою не знущайся,
Ти зможеш таки виграти цей бій!

© Катріна Рябой (Катерина Доліба-Рябой)