Любов не має простору й дистанцій.
Любов – це затишок бунтуючих сердець.
Вона однакова учора й завтра вранці.
Торкається душі твоєї навпростець.
Коли душа твоя блукала манівцями.
А мозок говорив: “Все правилно! Вперед!”.
Любов гукала іти іншими шляхами.
І все здавалось задомнаред.
Любов не помилялась ще ніколи.
Лиш справжня – та, що раз в житті.
В неї на все чіткі є протоколи –
То дві душі в єдиному злитті,
То, як в останнє, заходи й світанки,
То поводир у сотнях роздоріжжь,
То рук сплетіння й вигнуті осанки,
То щирий острів наших межирічь…
То очі в очі, то – надійний тил.
Гаряче дихання і затишне мовчання.
То сила двох і сумніви всі – в пил!
І ще… Любов – не про страждання!
© Катерина Гаврилюк
