Ще так ніхто й ніколи не торкався
Душі моєї струн, не грав на них…
В мелодію твою, мабуть, я закохався,
Бо інших в серці звук давно притих.
Сховай мінор у звуках, що лунають,
Коли в обіймах відстані живу…
Хай почуття весну нам завжди грають,
Коли я проти течії пливу.
Лише до тебе човен мій курсує,
В його вітрила дме, напевно, Бог,
Бо ураган і грози він штурмує,
Ховаючи останній епілог…
Я на пролог на пристані чекаю,
На декілька від тебе щирих нот,
Які полинули б аж до самого раю,
Небесних доторкнулися висот…
© Михайло Микита
