Твоя усмішка – мить, яка варта життя,
Я за неї віддав би мільярди земні.
А твій голос – мелодія нового дня,
Що наспівує в серці кохання мені.
А волосся хвилясте – то хвилі спокус,
Знов намотую їх на пальці свої.
Я у тобі віршами на мить розчинюсь,
Щоб відчути в душі всі мрії твої…
Твій погляд так манить, що мурашки по шкірі.
Він пронизує щирістю душу мою.
Ти робиш світлими дні мої сірі,
За це я кохаю, безмежно люблю.
Ніжні лінії тіла вимальовують мрію,
І, торкаючись їх, я реальність молю,
Щоб лишила любов, у яку щиро вірю,
Бо я для віршів з нею рими ловлю.
© Михайло Микита
