Не ходи сюди, чуєш? Не треба
Не ламай моїх снів надчутливі кордони
Образ твій, мов плющем, густо в’ється між ребер
Та у серці моєму не знайшов собі дому…
Лише гостем, на мить, у важких черевиках
Перетнув горизонт – не спиняючи кроку
Залишив в ньому слід – рідного чоловіка
Закарбований надто глибОко …
Хоча все, що між нами не сталось – насправді цінно
Те що не відбулося – важливий досвід
Ти болітимеш довго, але я залишаюсь цІла
Бо ти вчасно промовив – досить….
Фатально холодна осінь вріжеться глибоко в пам’ять
Небо, від сліз набрякле, згодом проллється зливами
Ти підеш далі – зліва за ребрами впаде камінь
Ми залишаємось цілими, а варто було б щасливими…
