Ці сутінки птахом вкривають землю
і небо прощається крізь пір’я-заслони…
Ми дивимось в очі дотичної тиші
та нашим коханням назвуться циклони.
Зірветься птах-ніч потривожений сонцем
й кохання всміхнеться у світлі світанку.
І в дотиках променів і парою кави
напишуться твори вцілілого ранку.
А день, знов, розпечено палить повітря…
Його не вдихнеш у легені, щоб жити.
І тепла середина наших відносин
наповнює киснем і кличе творити.
Автор: Юлія Балабух
