Ці сутінки птахом вкривають землю…

Ці сутінки птахом вкривають землю…

Ці сутінки птахом вкривають землю
і небо прощається крізь пір’я-заслони…
Ми дивимось в очі дотичної тиші
та нашим коханням назвуться циклони.

Зірветься птах-ніч потривожений сонцем
й кохання всміхнеться у світлі світанку.
І в дотиках променів і парою кави
напишуться твори вцілілого ранку.

А день, знов, розпечено палить повітря…
Його не вдихнеш у легені, щоб жити.
І тепла середина наших відносин
наповнює киснем і кличе творити.

Автор: Юлія Балабух